Поділіться статею у своїх соцмережах [elementor-template id=”1331″]
Криза, фініш, розчарування, спустошеність, безвихідь – я це проходила у своєму житті безліч разів. І думаю кожен потрапляв у такі ситуації. Хтось про людське око на автоматі подовжує виконувати найнеобхідніші функції. Найчастіше це роблять жінки. Бо, не зважаючи на внутрішню спустошеність, дітей, чоловіків, батьків та домашніх зобов’язань ніхто не відміняв. І людина перетворюється на такого ходячого біоробота.
Був час, коли я думала, що депресія, апатія – це надумана проблема. Що це прерогатива тих, коли нічим зайнятись, тому люди страдають фігнею. Тоді у мене не було часу поглянути на своє життя зверху, я ставила цілі, певні цілі – досягала, більшість – ні… Шпиняла себе, що я якась безтолкова та не вмію дати собі ради… Я насильно примушувала себе щоранку вставати і йти далі. Вчитися, працювати, досягати, виконувати план.
Так я випалила себе до тла. Я довела себе до того стану, коли тупо не могла встати з ліжка. Тотальна байдужість до всього. Абсолютний пофігізм до задач, до проектів, планів… Все втратило сенс.
Що мене врятувало? Усвідомленість. Так, я дозволила собі відлежатися, відіспатися. Проте й після цього вогник не загорався. І я зрозуміла, що цей стан затягує, себе треба рятувати. Заради себе, заради доньки я мала вилізти із цієї ями.
Я гуглила і шукала відповіді на свої запитання. В той час я багато писала, задавала собі запитання, спілкувалась із своїм коучем. Я знайшла людину, яка мене надихнула переоцінити все. Це Наталія Холоденко, яка через свої відео та прямі ефіри цілком безкоштовно дала відповіді на питання, що таке апатія, звідки вона береться і чому приходить. Вона настільки ресурсна та енергійна, що навіть таким безконтактним способом зуміла мене запалити, увімкнути цю внутрішню лампочку…
Це й стало новою точкою у моєму житті. Я почала питати себе, чого я хочу? І я впевнена – ви навіть не питаєте себе про це. А варто. І мої відповіді мене вразили своєю дрібнотою. От спитайте себе, чого ви хочете! Перше, що прийде на розум – щастя, здоров’я, благополуччя… Таке херове привітання з розумним лицем на дні народжені колеги по роботі (особливо, якщо ви напередодні за щось погризлися), правда? Загальні слова ні про що… Потрібна конкретика.
І я призналась собі в тому, що у мене є амбітні бажання. І я не маю чи не бачу ресурсів для їх виконання. Але я ХОЧУ їх реалізувати. Я призналась собі, що всі свої бажання я відклала на задній план. Я визнала, що працюючи на когось – відмовляюсь від себе і власної самореалізації. І прийняла рішення – час братися за себе.
З цього моменту почали відбуватися чудеса. Всі обставини почали складатися так, як треба. До мене прийшла потрібна інформація та потрібні люди. Я притягнула до себе конкретні ресурси, попутно закривши борг.
Тож повернусь до питання: що робити, коли здається – повна БЕЗВИХІДЬ. Згадати, що спасіння потопаючих у руках самих потопаючих. Витягувати себе, як барон Мюнхаузен, з болота. Знайти внутрішні опори та замасковані бажання, від яких ви довго відмовлялись. Людина, яка не ламається – це не той, хто стоїть та не падає. Це той, хто падає і підіймається знову. Бо криза – це нова точка відліку, кінець одного і початок нового. Чи буде НОВЕ кращим за те, що було, – залежить тільки від вас.
Напишіть в коментарях, чи відчуваєте, що відклали якісь свої бажання і відмовились від їх реалізації?
Сподобалась стаття? Поділіться із друзями [elementor-template id=”1331″]
